Задачі з міжнародного права (4)

Під час будівництва метро в м. Вишингтоні (США) був використаний спосіб електрозварювання, створений інститутом Патона в м. Києві. 1. Про який об’єкт промислової власності йде мова у задачі? Якими міжнародними договорами охороняються такий об’єкт? 2. На яких умовах може бути укладений договір про використання об’єкта промислової власності у США? 3. Чи зміниться рішення задачі, якщо буде встановлено, що спосіб електрозварювання не був запентований інститутом Патона в США? Компанія «Хуго Босс АГ» (Німеччина) звернулася з позовом про припинення дії свідоцтва на торговельну марку «BOSS», виданого в Україні на підставі міжнародної реєстрації на ім’я компанії «Реємста» для товарів 34 класу міжнародної класифікації (тютюнові вироби) у зв’язку з тривалістю часу невикористання знака. У відзиві на позов компанія «Реємста» зазначила, що дії «Хуго Босс АГ» по поданню позову про припинення дії свідоцтва на торговельну марку є актом недобросовісної конкуренції. Крім того, торговельна марка «BOSS» у 2006 році була визнана Апеляційною палатою Держдепартаменту інтелектуальної власності добре відомою для товарів 3 та 25 класів міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП) (одяг та парфуми), а тому просить у позові відмовити. 1. Які умови припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг у зв’язку з невикористанням знака передбачені міжнародними договорами та національним законодавством? 2. Які особливості правового режиму добре відомих товарних знаків? Хто може приймати рішення щодо визнання знака добре відомим в Україні? Які умови визнання знака добре відомим? Вирішіть справу. До господарського суду міста Києва звернулося ТОВ «Мисливець» (Україна) з позовом про дострокове припинення на території України дії міжнародних реєстрацій знаків для товарів і послуг (торговельних марок) №№ 528522, 659003, 659004, власником яких є Autogrill S.P.A. (Італія), та про зобов’язання Департаменту направити відповідне повідомлення до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності У процесі судового розгляду справи було встановлено, що: – Autogrill S.P.A. є власником торговельних марок (позначення «А АUTOGRILL»): за міжнародною реєстрацією від 26.05.1988 р. № 528522 для товарів і послуг 16, 39, 42 класів МКТП; за міжнародною реєстрацією від 25.07.1996 р. № 659003 для товарів і послуг 29, 30, 32, 35, 39, 42 класів МКТП; за міжнародною реєстрацією від 25.07.1996 р. № 659004 для товарів і послуг 29, 30, 32, 35, 39, 42 класів МКТП; – чинність на території України міжнародних реєстрацій №№ 528522, 659003, 659004 перешкоджає реєстрації позивачем торговельних марок «АВТОГРИЛЬ» та «АUTOGRILL» для споріднених послуг (громадське харчування) 43 класу МКТП. – Autogrill S.P.A. є власником доменного імені www.autogrill.ua; – Autogrill S.P.A. не подано доказів використання ним торговельних марок за міжнародними реєстраціями №№ 528522, 659003, 659004 на території України щодо відповідних товарів і послуг Представники Відповідача проти позову заперечують, зазначаючи, що позначення «A AUTOGRILL», що охороняється на підставі мінародної реєстрації, співпадає з фірмовим найменуванням компанії – правоволодільця. Крім того, компанія є власником доменного імені www.autogrill.ua, тобто здійснює використання знака у мережі Інтернет, а тому підстави для задоволення позову відсутні. 1. Які умови припинення дії правової охорони торговельної марки на території України? 2. Чи встановлені національним законодавством та (або) міжнародними договорами поважні причини невикористання марки? 3. Чи може марка вважатися такою, що використовується, у разі її застосування у складі фірмового найменування чи доменного імені? 4. Вирішіть справу. ТОВ «Ольвія»» (Російська Федерація) звернулася з позовом про визнання недійсною на території України міжнародної реєстрації № 743011 знака для товарів і послуг «Новый жемчуг», зареєстрованого на ім’я ЗАТ «Невская косметика», та зобов’язання відповідача направити до Міжнародного бюро Інтелектуальної власності повідомлення про визнання недійсною на території України міжнародної реєстрації. Судом було встановлено, що 14.08.2004 р. ЗАТ «Невская косметика» подало заявку на міжнародну реєстрацію знака для товарів і послуг «НОВЬІЙ ЖЕМЧУГ» щодо товарів 3 класу МКТП – зубні порошки, пасти. Серед країн, заявлених для реєстрації, зазначалась також Україна. Державний департамент інтелектуальної власності 22.10.2004 р. виніс рішення про попередню повну відмову в наданні правової охорони міжнародній реєстрації № 743011. Підставою для відмови стала наявність в Україні свідоцтва № 17375 на ім’я ТОВ «Ольвія» на знак для товарів і послуг «ЖЕМЧУГ», зареєстрований щодо всіх товарів 3, 5 та 42 класів МКТП, заявка на який була подана 29.05.2002 року. У відповідь на рішення Держдепартаменту від 22.10.2004 р. патентним повіреним ЗАТ «Невская косметика» В.А. Денисенко було подане заперечення із додатками, в якому він просив надати правову охорону позначенню «НОВЬІЙ ЖЕМЧУГ» на підставі листа – дозволу ТОВ «Ольвія» від 28.02.2005 року. Державний департамент інтелектуальної власності виніс остаточне рішення, що повністю скасовує відмову в правовій охороні по заявці № 743011 та надає згоду на таку реєстрацію. У процесі судового розгляду справи було встановлено, що лист – дозвіл з боку ТОВ «Ольвія» був підписаний 18.02.2005 р. головою правління ТОВ «Ольвія» Рябухіним С.С., який на той час не мав права представляти ТОВ «Ольвія». Судом по справі було призначено експертизу згідно з висновком якої позначення «Жемчуг», зареєстроване в Україні згідно з свідоцтвом № 17375, та позначення «НОВЬІЙ ЖЕМЧУГ», що охороняється в Україні на підставі міжнародної реєстрації № 743011, стосовно товару «зубні пасти» є схожими настільки, що можуть бути сплутані споживачами. 1. Яка процедура міжнародної реєстрації торговельної марки згідно Мадридської угоди? 2. Що може бути підставою для відмови у реєстрації торговельної марки? 3. Яке значення має дозвіл на використання марки та в якій формі він надається? 4. Які існують договірні підстави розпорядження майновими правами інтелектуальної власності? В якій формі укладаються такі договори? 5. Вирішіть справу. До Апеляційної палата Державного департаменту інтелектуальної власності України звернулась із запереченням проти видачі патенту України на промисловий зразок «Етикетка (вісім варіантів)» канадська корпорація «Future Electronics Inc.» (надалі – Апелянт). Свої вимоги Апелянт мотивував тим, що промисловий зразок «Етикетка (вісім варіантів)» не відповідає умовам надання правової охорони встановленим Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» (далі – Закон), а саме: 1 Промисловий зразок порушує виключні права апелянта на фірмове найменування згідно ст. 8 Паризької конвенції з охорони промислової власності. 2. Промисловий зразок суперечить суспільним інтересам (п. 1 ст. 5 Закону). 3. Промисловий зразок не відповідає умові патентоспроможності «новизна» (пп.. 1. 2 ст. 5 Закону). Власник патенту – фізична особа – громадянин України вважав вимоги Апелянта про визнання недійсним патенту на промисловий зразок необґрунтованими та такими, що суперечить чинному законодавству України. Апеляційна палата вирішила відмовити у задоволенні апеляції. Патент України було залишено чинним. Оцінюючи перший аргумент, Апелянта Апеляційна палата зазначила, зокрема, що відповідно до ст. 8 Паризької конвенції фірмове найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов’язкової реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака. Охорона надається в разі недобросовісних дій третіх осіб, які полягають у використанні того ж фірмового найменування або схожого найменування через те, що їх можна сплутати. Але відповідно до положень Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» такої підстави для відмови у державній реєстрації промислового зразку як тотожність чи схожість його з фірмовим найменуванням, що належить іншим особам не передбачено. 1. Чи правомірно відмовила Апеляційна палата у задоволенні заперечення? 2. Хто має право відповідно до норм Паризької конвенції регламентувати надання правової охорони фірмового найменування у державах – членах Союзу? 3. У чому полягає, на Вашу думку, суть даного спору? 4. Яким чином Апелянт може захистити свої права та законні інтереси? У 2004 році до господарського суду м. Києва звернулась компанія «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» з позовом про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності на ім’я ПП «Агротехсервіс». Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість. Суд встановив, що Позивачем заявлено вимогу про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг «Сега» недійсним відповідно до ст. 6 bis Паризької конвенції по охороні промислової власності у зв’язку з тим, що він є відтворенням загальновідомого знака «СЕГА», який належить компанії «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» (Японія) з 1960 року. Для визначення критеріїв та поняття загальновідомого знаку, враховуючи положення ст. 4 ГПК України та заяви Позивача, ст. 13 Паризької конвенції суд вирішив застосувати для розгляду спору міжнародні торгові звичаї та критерії, закріплені в нормах угоди TRIPS, Картахенської угоди, рекомендаціях Асамблеї членів ВОІВ від 20 – 29 вересня 1999 р. , членом якої є Україна. Крім того, відповідно до ст. 8–а Паризької конвенції, учасником якої є Україна, фірмове найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки або реєстрації, незалежно від того чи є воно частиною товарного знака. Позивач вважає, що дії ПП «Агротехсервіс» по реєстрації на власне ім’я знака, який належить Фірмі «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» та співпадає з фірмовим найменуванням, суперечить вимогам ст. 10 bis Паризької конвенції та ст.ст. 4, 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Суд дійшов висновку, що порушення законодавства стосовно захисту від недобросовісної конкуренції з боку Відповідача свідчить, що дії ПП «Агротехсервіс» по реєстрації знаку «СЕГА», який вже на момент реєстрації відомий в Україні, суперечить суспільним інтересам стосовно конкуренції і споживачів. Керуючись ст. 42, 124 Конституції України, ст.ст. 6 bis, 8, 10 Паризької конвенції, ст. 1, 5, 6, 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», нормами Цивільного кодексу України, суд вирішив позовні вимоги задовольнити. 1. Чи правомірне рішення суду? 2. Що розуміється під терміном «загальновідомий знак» у контексті ст. 6 bis Паризької конвенції і які критерії загальновідомості товарного знака встановлені національним законодавством України? 3. Чи правомірно суд використав для вирішення справи міжнародні торгові звичаї та критерії, закріплені у нормах угоди TRIPS, Картахенської угоди, рекомендаціях Асамблеї членів ВОІВ від 20–29 вересня 1999 р.? 4. Чи надає стаття 6 bis Паризької конвенції захист загальновідомим знакам на території країн – учасниць у тому випадку, якщо вони є підробками загальновідомих в інших країнах знаків? 5. Чи відповідає законодавству України, а також положенням міжнародних договорів висновок суду про те, що дії ПП «Агротехсервіс» по реєстрації на власне ім’я знака, який належить компанії «СЕГА ЕНТЕРПРАЙЗ» та співпадає з її фірмовим найменуванням суперечить вимогам ст. 10 bis Паризької конвенції? За часів існування Радянського Союзу в українському науково-дослідному інституті був розроблений принципово новий двигун для літаків сері «Як». Були подані заявки та отримані патенти у декількох країнах світу, у тому числі в Україні та в Індії. У 2004 році Міністерство оборони Російської Федерації через підконтрольні йому структури почало реалізовувати літаки серії «Як» в Індії саме з цими двигунами. 1. Чи може продавець даного виробу постачати літаки до Індії без дозволу патентовласника? 2. В якому договорі можуть бути врегульовані відносини про права винахідника схеми двигуна? Які істотні умови та форма такого договору? 3. Які негативні наслідки можуть настати у випадку реалізації технічних виробів, створених за допомогою винаходу без дозволу його патентовласника? 4. Який юрисдикційний орган буде розглядати спір у разі його виникнення? Громадянин України Віктор Юрченко, 1970 р. н., у 1992 р., перебуваючи у відрядженні в Аргентині, познайомився там з аргентинською громадянкою українського походження Іриною Круковець, яка народилась в УРСР 1971 р. і проживала в Аргентині разом з батьками з 1982 р. У 1995 р. вони одружились і після укладення шлюбу переїхали на постійне місце проживання до Києва. З 1998 р. через призначення В. Юрченка головою представництва українського підприємства в Аргентині, він разом з дружиною змушений був переїхати до Буенос– Айреса. У 1999 р. у подружжя народилася дочка Світлана. На початку 2000 р. І. Круковець раптово померла. Після неї залишилася спадщина: нерухомість в Києві і цінні папери в Києві та Буенос– Айресі. В. Юрченко звернувся до приватного нотаріуса з проханням роз’яснити, чи вправі останній оформити спадкову справу. Крім того, заявник поцікавився, за законодавством якої держави повинна здійснюватися реалізація належних йому спадкових прав. Нарешті, він просив нотаріуса підтвердити чи спростувати той факт, що кожному із спадкоємців (йому і його дочці Світлані) буде належати по 1/2 частині спадкового майна. Сформулюйте і обґрунтуйте відповідь на поставлені перед нотаріусом питання. Громадянин Російської Федерації І. Михайлов протягом кількох останніх років перед своєю смертю проживав зі своєю дружиною, громадянкою України, М. Осипенко у м. Донецьку. У січні 2004 р., за кілька днів до смерті І. Михайлова, в присутності нотаріуса м. Донецька він та його дружина уклали спільний заповіт подружжя, в якому вони призначали один одного єдиними спадкоємцями, а свого 12– річного сина Бориса – спадкоємцем після смерті останнього з подружжя. Спадщина складається з банківських рахунків та нерухомості у м. Донецьку. М. Осипенко після смерті чоловіка звернулася до суду за місцем свого проживання про видачу їй свідоцтва про право на спадщину як єдиній спадкоємиці. Яке рішення, на Ваш погляд, повинен прийняти суд? Яким чином відбуватиметься оформлення спадкових прав Громадянин України І. Федоренко постійно проживав у м. Львові і працював в Угорщині, в м. Будапешт. Його дружина, громадянка Угорщини, проживала разом з чоловіком. Після смерті І. Федоренка залишились його син, який проживає в Будапешті, дочка, яка проживає у Львові, та рідний брат, який проживає в м. Омолоуц (Чехія). Заповіту спадкодавець не залишив. Після його смерті виникли розбіжності з приводу того, кому із спадкоємців і в яких частках повинно належати спадкове майно (жилий будинок і автомобіль – у Львові та гараж – в Будапешті). Орган якої країни є компетентним у вирішенні питання про спадкування? Яким чином повинен відбутися розподіл спадщини? Громадянин України, який постійно проживав у Австралії, за рекомендаціями лікарів переїхав до м. Ов’єдо (Іспанія), в якому прожив два останні місяці безпосередньо перед своєю смертю. В Ов’єдо на всі заощадження він придбав жилий будинок, щодо якого склав заповіт, форма якого відповідає законодавству країни його постійного проживання. Іншого майна, яке могло б бути об’єктом спадкового наступництва, у заповідача не було. Відповідно до змісту заповіту жилий будинок в Іспанії переходить до його племінника – громадянина України. Син заповідача – громадянин Австралії – звернувся до іспанського суду із заявою про визнання заповіту недійсним на тій підставі, що право Австралії як право країни останнього постійного проживання спадкодавця містить колізійну норму, яка відсилає до права країни місця знаходження нерухомого майна. В свою чергу Цивільний кодекс Іспанії передбачає, що у випадку, коли в тексті заповіту не передбачені спадкові права прямих низхідних спадкодавця першого ступеня спорідненості (сина або дочки), такий заповіт визнається недійсним. Суд першої інстанції вимоги заявника задовольнив, застосувавши іспанське право на основі зворотної відсилки, оскільки право Австралії відсилає до права країни місця знаходження нерухомості. Розглядаючи цю справу в порядку касаційного провадження, Верховний суд Іспанії попереднє рішення суду скасував, обґрунтувавши це неможливістю застосовувати в даному випадку зворотну відсилку, оскільки згідно ЦК Іспанії відсилка до іноземного права розглядається як відсилання до його матеріального права; якщо колізійна норма цього права відсилає до права Іспанії, вона застосовується, якщо ні – вона не застосовується. В даному випадку відносини спадкування за заповітом визначаються за правом доміцілія спадкодавця в момент його смерті. Рішення суду якої інстанції є найбільш обґрунтованим? Від органу якої держави залежить прийняття або неприйняття зворотної відсилки? Чи всі обставини справи були враховані судом? Видатна російська балерина Анна Павлова народилася в Росії, проте останні 15 років постійно проживала в Англії. Після її смерті виникло питання про розподіл спадкового майна. Британська влада розглядала спадкодавицю як таку, що має доміцілій в СРСР, хоча після Жовтневої революції вона жодного раЗакон України в СРСР не була. В чому полягає різниця між доміцілієм за походженням (domicile of origin) і набутим (обраним) доміцілієм (domicile of choice)? Хто і яким чином повинен довести факт набуття нового доміцілію? Яке значення для справи про спадщину А. Павлової мало збереження її доміцілію за місцем народження? Право якої держави повинно застосовуватись у відношенні її спадщини? Громадянин Німеччини Л. працює в українській установі. Між ним і роботодавцем виникла суперечка відносно розміру заробітної плати. Представник адміністрації установи стверджував, що трудовий договір регулюється українським правом, оскільки трудові відносини здійснюються на території України. Відповідно всі питання, у тому числі питання заробітної плати, повинні вирішуватися за українським правом. Зі свого боку Л. стверджував, що заробітна плата повинна виплачуватися за німецькими нормативами, оскільки даний договір регулюється правом Німеччини. На думку гр. Л., договір між ним і роботодавцем відповідно до німецького права є договором про надання послуг і, отже, повинен регулюватися у відповідності до Закону України «Про міжнародне приватне право» (ст.44) правом держави постійного місця проживання особи, чиє виконання має вирішальне значення для змісту договору, тобто правом Німеччини. Вирішіть спір. Надайте обґрунтовану юридичну оцінку даній справі. Надайте оцінку аргументам сторін. Хто правий у цій суперечці? Громадянин України Коваленко М. працює протягом шести місяців на науково-дослідній станції Академії наук Російської Федерації в Антарктиді. Право якої держави буде регулювати трудові відносини між Коваленко М. и роботодавцем? Аргументуйте відповідь. Громадянин Туреччини, що працює водієм-експедитором на українському підприємстві, звернувся із заявою до роботодавця із проханням надати йому кілька вихідних днів протягом мусульманських свят. Замість цього він погоджувався відробити дані дні протягом святкових і вихідних днів, передбачених українським законодавством. Директор підприємства відмовив, пославшись на те, що Кодексом законів про працю України така практика заборонена. Охарактеризуйте правовідносини. Чи правомірні дії директора підприємства? Аргументуйте відповідь. Правом якої держави регулюються дані трудові відносини? Чи можливий у трудовому договорі, укладеному гр. Туреччини та українським підприємством, вибір застосовного права? Керівник представництва іноземної компанії в Україні запропонував гр. С. підписати зміни до трудового договору, що передбачають збільшення тривалості робочого дня до 10 годин. Гр. С. відмовився від такої пропозиції, внаслідок чого був звільнений. Не погоджуючись зі звільненням, гр. С. звернувся до суду із позовом про поновлення на роботі. Представник роботодавця під час судового процесу стверджував, що трудове законодавство України не поширюється на іноземні компанії, а також підкреслив, що збільшення тривалості робочого дня компенсувалося ще одним додатковим вихідним днем на вибір працівника протягом тижня. Надайте обґрунтовану юридичну оцінку даній справі. Яке рішення повинен винести суд? Надайте оцінку аргументам представника іноземної компанії. До української юридичної фірми «УкрПраво» із проханням про працевлаштування на роботу на посаду юриста звернувся громадянин США Дж. Рональд, який має диплом про закінчення у 1998 р. юридичного коледжу Нью-Йоркського університету (м. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США). Надайте юридичну оцінку даній ситуації. Чи має право гр. Дж. Рональд займатися юридичною практикою в Україні, представляти інтереси клієнтів в українських судах, прокуратурі, адміністративних органах, державних установах? Аргументуйте відповідь. У колективному договорі, який було укладено на українсько-болгарському підприємстві з іноземними інвестиціями, були передбачені умови, відповідно до яких заробітна плата працівника визнається справою суто індивідуальною і як така повинна видаватися працівникові зі збереженням конфіденційності. При цьому працівники структурних відділів та служб підприємства, які володіють інформацією про заробітну плату інших співробітників, зобов’язані дотримуватись професійної таємниці та не поширювати відомостей що стосуються розмірів заробітної плати працівників підприємства. Крім того, у колективному договорі зазначалось, що заробітна плата буде видаватися працівникам у закритих конвертах. Надайте юридичну оцінку даним умовам колективного договору. Чи передбачає українське законодавство можливість віднесення відомостей про заробітну плату до комерційної або професійної таємниці? Аргументуйте відповідь. Рішенням господарського суду Донецької області від 13.04.2007 позовні вимоги Компанії «OBST SA» (Швейцарія) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Експрес» (м. Макіївка Донецької області) про стягнення суми заборгованості за поставлений товар з урахуванням процентів за користування чужими грошовими коштами, штрафу та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання задоволені. Судове рішення мотивоване тим, що Покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Експрес» порушив умови договору, а також норми, що регулюють загальні умови виконання зобов’язань та правила виконання договорів купівлі-продажу (поставки) за матеріальним правом Швейцарії. Застосування права Швейцарії суд мотивував тим, що можливість обрати застосовне право ( що і було зроблено сторонами в пункті 12 Договору) випливає із принципу автономії волі сторін правочину, закріпленого в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», та пунктах 8, 9 статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції на момент укладення контракту). Крім того, позивач посилається на статтю 116 Закону Швейцарії «Про міжнародне приватне право», яка також передбачає право сторін обрати застосовне право. Постановою Донецького апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано з огляду на те, що згідно із статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійсно має право застосовувати норми права інших держав, але тільки у випадках, прямо передбачених у законі або міжнародному договорі (конвенції, ратифікованої обома державами, двосторонній угоді між цими державами), а не в зовнішньоекономічному контракті. Чи вірною є позиція суду апеляційної інстанції? На розгляді українського господарського суду знаходилась довіреність, що була видана в Чехії чеською юридичною особою українській юридичній фірмі на ведення справ в суді. Довіреність була нотаріально посвідчена, але на ній був відсутній апостиль. Суд прийшов до висновку, що повноваження особи, що підписала, позовну заяву, не підтверджені з огляду на неналежне оформлення довіреності. Чи обґрунтована позиція суду? Наведіть способи посвідчення іноземних офіційних документів. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «А» (Україна) до першого відповідача - фірми «Б» (Туреччина) і другого відповідача - фірми «С» (Туреччина) про стягнення з відповідача-2 на користь позивача матеріальної і моральної шкоди за втрату ділової репутації були задоволені частково. В обґрунтування можливості розгляду в господарському суді позову до іноземних юридичних осіб місцевий господарський суд послався на статті 2, 50, 56, 75 Закону України «Про міжнародне приватне право». Місцевим господарським судом було зазначено, що підставою для відкриття провадження у справі та її підсудності на території України господарському суду Дніпропетровської області є те, що рухоме майно відповідача-2, на яке могло бути звернуто стягнення (автомобіль), знаходилось на території міста Дніпропетровська. Постановою апеляційної інстанції рішення господарського суду Дніпропетровської області було скасовано, а провадження у справі припинено. В постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду зазначалось, що при розгляді заяви позивача до іноземних підприємств (резидентів Республіки Туреччина) місцевий господарський суд повинен був керуватися саме нормами Господарського процесуального кодексу України в силу того, що відповідно до статті 14 Закону України «Про міжнародне приватне право» правила цього Закону не обмежують дію імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Оскільки статті 15 і 124 ГПК України є імперативними нормами права України, вони регулюють порядок розгляду в господарських судах України спорів за участю іноземних підприємств та організацій. Господарський процесуальний кодекс України є спеціальним нормативним актом, яким не передбачено інший порядок розгляду зазначеної категорії справ (на відміну від Цивільного процесуального кодексу України, який визначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 2 Цивільного процесуального кодексу України), господарський суд помилково прийняв до провадження і розглянув спір по суті. Чи вірною є позиція суду апеляційної інстанції? До Ленінського районного суду м. Вінниці надійшло клопотання ТОВ «Гетекс» ( Російська Федерація) про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви від 17.06.2006 р. (в Російський Федерації існує система державних арбітражних спеціалізованих судів, які вирішують господарські чи комерційні спори) про стягнення 46 800 дол. США неустойки з ТОВ «Вінн-Агро-Експорт» (Україна). Ухвалою Ленінського районного суду було надано дозвіл на примусове виконання рішення арбітражного суду м. Москва з огляду на те, що вказане іноземне судове рішення набрало законної сили та оскаржено відповідачем не було. При цьому суд застосував ст. 3,4 Нью-Йоркської Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень» та ст.. 7 Київської угоди «Про порядок вирішення спорів, повязанних з веденням господарської діяльності». Чи вірно вчинив суд з точки зору застосування міжнародних договорів України? Як співвідносяться між собою Київська угода про порядок вирішення спорів, повязанних з веденням господарської діяльності, та Мінська Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ 1993 року? До українського суду звернулась юридична особа з Російської Федерації з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення, ухваленого російським судом. Боржник ( українська юридична особа) подав заперечення проти цього клопотання, посилаючись на те, що рішення не може бути виконано, оскільки російський суд неповно дослідив обставини справи, зокрема, не призначив експертизу та не повідомив українського боржника належним чином про час та місце судового розгляду. Яке рішення повинен винести суд? 1. Ви є юридичним консультантом німецької компанії “У”, яка хотіла б укласти з українською компанією договір про спільне використання кам’яного кар’єру та інвестувати у цей проект 1 млн. євро. Президент компанії “У” звернувся до Вас із проханням підготувати проект арбітражного застереження, яке б захистило інтереси Вашої компанії. По-перше, президент хотів би дізнатися Вашу думку щодо основних юридичних та практичних проблем, які слід брати до уваги при підготовці арбітражного застереження. По-друге, він попросив надати йому проект застереження з відповідними поясненнями. 2. Складіть Ухвалу МКАС при ТПП України про порушення провадження у справі. 3. Складіть ухвалу МКАС при ТПП України про відкладення розгляду справи. 4. З яких частин повинно складатися рішення МКАС при ТПП України. 5. Складіть Ухвалу суду про відмову у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного арбітражу. 6. Складіть Ухвалу суду про визнання в Україні рішення іноземного арбітражу. Українським підприємством був поданий позов до МКАС при ТПП України до відповідача – італійського підприємства, в зв’язку з виявленням у порту призначення недостачі товару. В позовній заяві позивач посилався на арбітражне застереження, що містилося у договорі поставки, укладеного між ним та відповідачем. Відповідач заперечував існування між ним та позивачем договору поставки, а відтак і арбітражного застереження, що містилося у ньому. При цьому він звернув увагу на те, що з наданої позивачем ксерокопії тексту контракту чітко видно, що до тексту було внесено зміни, зокрема, стерті та дописані від руки найменування та адреса постачальника. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що договір підписано особою, яка не має жодного відношення до відповідача, а відтак, не була уповноваженими підписувати договори від імені відповідача. Позивач повідомив арбітражному суду, що оригіналу контракту в нього немає. За його даними, зміни до тексту контракту, який було направлено відповідачу факсом, зроблені останнім. Разом з тим, позивач вважає, що своїми наступними діями (відвантаження товару, отримання грошей за товар, виставлення рахунку) відповідач схвалив контракт та арбітражне застереження, що міститься в ньому. У якій формі може укладатися арбітражне застереження відповідно до законодавства України? Чи можна вважати, що сторони спору уклали дійсну арбітражну угоду у даному випадку? ТОВ «Промінь» уклало договір поставки устаткування з німецькою фірмою. Ст. 10 цього договору передбачала, що усі спори, що виникають із цього Договору будуть вирішуватися Міжнародним комерційним арбітражним судом при ТПП України. Через 2 місяці з моменту укладення договору німецька фірма уклала договір уступки права вимоги із зазначеного договору, за яким право вимоги поставки устаткування переуступила швейцарській фірмі. Українська фірма не виконала своїх зобов’язань за договором, а саме не поставила в обумовлений строк устаткування. Швейцарська фірма звернулася до Міжнародного комерційного суду при ТПП України з позовом про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням договору. ТОВ «Промінь» заперечило компетенцію Міжнародного комерційного арбітражу вирішувати даний спір, оскільки воно не укладало з швейцарською фірмою арбітражної угоди. Чи можна стверджувати, що арбітражне застереження зберігає чинність при заміні сторони у основному договорі? Підприємство з іноземними інвестиціями уклало договір страхування фінансових ризиків із українською страховою компанією «М». У договорі страхування було зазначено, що невід’ємною частиною цього договору є Правила добровільного страхування фінансових ризиків страхової компанії «М». Розділ 8 Правил мав назву «Порядок вирішення спорів» і передбачав, що усі спори, що виникають із договору страхування вирішуються державним судом України або Міжнародним комерційним арбітражним судом при ТПП України або Арбітражним інститутом Стокгольмської торгової палати. Чи можна стверджувати, що сторони, які підписали договір страхування уклали арбітражну угоду? Чи змінилося б рішення задачі якби у правилах не зазначалося про можливість розгляду спорів державним судом, а лише перераховувалися арбітражні установи? Укладений сторонами 22.02.94 в Австрії контракт містив наступну умову, яка мала назву «Арбітраж» : «… продавець та покупець вирішують усі спори, що виникають з контракту, шляхом переговорів. У випадку неможливості вирішення конфлікту шляхом переговорів, вирішення спору переноситься до арбітражів країн сторін договору, рішення яких є остаточним для обох сторін». Щодо змісту арбітражного застереження, представник позивача в засіданні арбітражного суду, пославшись на доповнення до позовної заяви пояснив, що в контракті сторони мали на увазі, що спори, які можуть виникнути із контракту, будуть вирішуватися постійно діючим арбітражем , який створено і існує в країні місцеперебування продавця і покупця. Сторони розуміли, що таким арбітражем може бути лише арбітраж, створений в цих країнах для розгляду спорів, які випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин при здійсненні зовнішньоекономічних зв’язків. На день підписання контракту в Україні існував лише один арбітраж, створений для розгляду зазначених спорів – МКАС при ТПП України. Враховуючи, що спершу право вибору арбітражу при подібних арбітражних застереженнях належить позивачу, останній обирає звернення до МКАС при ТПП України. Повідомлення позивачем відповідача листом про свій вибір арбітражу заперечень не викликало. Чи є компетентним Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України розглядати спір, що виникнув із згаданого контракту? Позов було заявлено російською організацією до бельгійської фірми в зв’язку з неповною оплатою товарів, поставлених згідно трьох контрактів, укладених в 1993 р. В одному із зазначених сторонами контрактів передбачено вирішення спорів в арбітражному суді при ТПП РФ в м. Москва. В двох інших міститься арбітражне застереження, згідно якого спори, які випливають із зазначених контрактів, “ повинні вирішуватись відповідно до Правил Арбітражу”. Але конкретний арбітражний інститут ні в тому, ні в іншому контракті не зазначено. МКАС при ТПП Російської Федерації визнав, що до його компетенції входить вирішення спорів при неясному арбітражному застереженні. При цьому було враховано, що позивач, заявивши позов в МКАС, стверджував, що сторони мали на увазі передавати спори до Арбітражного суду при ТПП РФ, а, відповідач, заперечуючи проти заявлених йому вимог по суті, посилався на обгрунтування своїх заперечень на відповідний параграф Регламенту Арбітражного суду, тобто письмово підтвердивши згоду на вирішення спору цим судом. Французьке підприємство «А» уклало договір купівлі-продажу 65 тис. тон сирої нафти із туніським підприємством “В”, що спеціалізувалося на нафтовій діяльності, шляхом обміну офертою та акцептом. Оферта та акцепт містили посилання на стандартний контракт купівлі-продажу нафти підприємства «В», що містив арбітражне застереження, що передбачало арбітраж за регламентом Міжнародної торгової палати. Сторони визначили у договорі, що до нього застосовується право Франції. Між сторонами виник спір, що стосувався ціни. Після чого підприємство «А» повідомило свого контрагента про свій намір розглянути спір у арбітражному порядку. Підприємство «В» відмовилося призначати арбітра, посилаючись на те, що між сторони не укладали арбітражної угоди, яка, згідно французького законодавства, хоча і може бути укладена шляхом відсилки до іншого документу, однак необхідно, щоб про існування такого застереження було вказано у основному контракті, крім тих випадків, коли між сторонами існують тривалі договірні відносини. Які аргументи можна навести для того, щоб обґрунтувати компетенцію арбітражного суду розглядати цей спір? Які аргументи можна навести, щоб заперечити компетенцію арбітражного суду розглядати цей спір? Справа включала складну систему контрактів, що дозволяли Ірану одержувати збагачений уран від французької компанії. Сторони цих трьох контрактів були різними як і арбітражні застереження, що в них містилися. Сторони першого контракту погодилися на арбітраж МТП, але не вказали місця проведення арбітражу, ні матеріального права, що буде застосовуватися до суті спору. Інший контракт – між сторонами, що не брали участі у першому контракті, - містив арбітражне застереження МТП, що передбачав арбітраж у Женеві і французьке матеріальне право. Третій контракт був укладений між однією із сторін другого контракту і третьою особою. Він встановлював, що спори повинні вирішуватися в рамках МТП у Парижі на підставі французького права. Складність полягала у тому, що у той час, коли регламент МТП передбачає призначення кожною стороною по одному арбітру – крім тих випадків, коли підлягає призначенню одноособовий арбітр, - він також передбачає призначення максимум трьох арбітрів. У зв’язку із цим частина сторін була позбавлена можливості призначити власних арбітрів. Інша складність полягала на зазначення різних місць проведення арбітражу (Женева, Париж та третє місце, яке повинно було бути визначеним Арбітражним судом МТП), а також різне право, що підлягало застосуванню, (у двох контрактах – французьке право, право, визначене рішенням арбітрів – у третьому контракті). Чи буде арбітраж у рамках МТП компетентним розглядати цю справу, що випливає одночасно з трьох договорів? Обґрунтуйте свою позицію. У відповідь на підрив американського посольства в Кенії (Найробі), організований терористами, американські збройні сили піддали ракетним обстрілам райони Афганістану, де за їх даними знаходився Бен Ладан – саудівський мільйонер, на кошти якого, за американськими свідченнями підтримувалися центри підготовки терористів, які підірвали посольство. Як слід кваліфікувати ці акції США з точки зору міжнародного права? Посол Великобританії прибув до України зі звичайним паспортом громадянина Великобританії. Він вручив Президенту України вірчу грамоту і приступив до виконання дипломатичних обов’язків. Чи повинні відповідні служби України на підставі документу, в якому підтверджується, що пан Н. є співробітником дипломатичної служби її величності Королеви Великобританії, видати дипломатичну картку, яка підтверджує право на дипломатичні права та привілеї? Стаття 30 (2) Конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. передбачає недоторканність паперів і кореспонденції дипломатичних співробітників у тій мірі, в якій забезпечується недоторканість архівів, документів і офіційної кореспонденції дипломатичного представництва. Чи законна з точки зору міжнародного права перевірка кореспонденції дипломатів за допомогою технічних засобів, за допомогою рентгенівських установок, магнітів, аналізу запахів тощо? Згідно із Статутом Міжнародний Суд ООН складається із 15 суддів і до його складу не можуть входити двоє громадян однієї і тієї ж держави (ст. 3 Статуту). Члени Суду обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки із числа осіб, внесених у список за пропозицією національних груп Постійної Палати Третейського Суду… (ст. 4). Рішення Суду стосовно спору Нідерландів, Данії, ФРН «Про розмежування континентального шельфу»”, винесеного Судом у лютому 1969 року більшістю 11 голосів «за», 6 суддів проголосували «проти». Поясніть, чому в голосуванні приймали участь 17 суддів? Громадянин К. звернувся до суду зі скаргою на головного лікаря Харківської психіатричної лікарні № 15, у зв’язку з тим, що йому відмовили в ознайомленні з його медичною карткою, оформленою в період його перебування в цій лікарні на обслідуванні в 1987 р. Які права людини, закріплені міжнародно-правовими документами й Конституцією України, були порушені стосовно громадянина К.? Яке рішення може прийняти суд? Оперативні працівники УВС Одеської області арештували в м. Кишиневі (Республіка Молдова) 4-х громадян України, які прибули до Молдови відпочити на березі Дністра. Їх заарештували за підозрою у скоєнні тяжких злочинів і переправили до Одеси. Чи є законними дії українських оперативних працівників? Якщо дії незаконні, то як слід діяти у таких випадках? У ході збройного конфлікту між державами-учасницями Женевських конвенцій на території неприятельської держави здійснює вимушену посадку військовий літак. Збройні сили не встигають взяти пілота у полон, його вбивають місцеві жителі. Незабаром після цього над польовим шпиталем, розташованим в місцевості, де відбулося вбивство, з літаків, які належать державі, громадянином якої був вбитий пілот, скидають листівки наступного змісту: «Ви порушили міжнародне право. Ви вбили одного з наших пілотів після того, як захопили його в полон. Міжнародне право вимагає, щоб із полоненими поводилися гуманно. Ви понесете покарання за скоєний злочин !». Питання: Чи мали право цивільні особи вбивати пілота, навіть якщо він не склав зброї? Що ви думаєте про зміст листівки? Чи є привід побоюватись нападу на шпиталь, якщо на ньому розташована захисна емблема? Що потрібно зробити, щоб запобігти загибелі пацієнтів шпиталю і медичного персоналу, життю і здоров’ю яких загрожує небезпека? Б. придбав авіаквиток в офісі авіакомпанії X. у м. Києві на рейс «Київ (Бориспіль) - Лондон (Хітроу); Лондон (Хітроу) - Київ (Бориспіль)». Дата вильоту з Києва - 10 липня 2009 року. Дата вильоту з Лондона - 13 липня 2009 року. Виконання перевезення до Лондона відбулося у відповідності із умовами договору перевезення, вказаними у квитку. 13 липня 2009 року Б. прибув до аеропорту Хітроу для того, щоб повернутися до Києва рейсом, квиток на який він придбав ще у Києві. Однак, йому було відмовлено у реєстрації на рейс, оскільки всі пасажири вже пройшли реєстрацію і вільних місць у літаку більше не було. Як з'ясувалося, у комп'ютерній системі авіакомпанії стався збій, тому одне місце в літаку було продано двічі. Представники авіакомпанії вибачилися перед Б. Крім того, авіакомпанія оплатила Б. проживання у готелі протягом 1 доби, трансфер з аеропорту до готелю та у зворотному напрямку, а також перевезла Б. до Києва рейсом від 14 липня 2009 року. Повернувшись до Києва Б. подав позов до авіакомпанії про відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 700 000 грн., оскільки неналежне виконання авіакомпанією своїх зобов'язань за договором призвело до того, що 13 липня 2009 року він не зміг взяти участь у ділових переговорах, в результаті яких мав бути укладений контракт на вказану суму. Відповідач у відзиві на позов зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 22 Монреальської конвенції відповідальність перевізника у випадку затримки пасажира обмежується сумою 4150 СПЗ (80К). Які види відповідальності перевізника врегульовані Мопреальською конвенцією ? Чи можна стверджувати, що у даному випадку віддувалася «затримка» у повітряному перевезенні? Право якої держави повинно дути застосоване до цього договору, якщо між сторонами не дуло укладено угоди про вибір права? У 1992 році рядовий елітного Канадського парашутно-десантного полку Кайл Браун був арештований по звинуваченню у вбивстві підлітка Сомалі Шидане Ароне. За версією слідства, після затримання хлопця канадські миротворці з контингенту ООН піддали його нелюдським тортурам і вбили. Чи можливе притягнення до відповідальності (міжнародної або національної) винних в даних діях осіб? Аргументуйте відповідь. У 1837 г. антианглійський заколот в Канаді підтримувався Сполученими Штатами. У грудні 1837 р. 1000 канадських повстанців влаштували базу біля кордону Канади та США на канадському березі ріки Ніагари. Інший подібний табір існував на американській стороні. Американське судно «Кароліна» використовувалося для зв'язку між цими двома таборами. Вночі 29 грудня, коли на його борту знаходилося 23 американських громадянина, воно було атаковано 70-80 збройними людьми, що належали до британських збройних сил, і знищено. Два американці були вбиті і кілька людей поранені. Як можна розцінити дані випадки? Чи можна назвати їх самообороною? Крайньою необхідністю? Репресалії?