Задачі з міжнародного права (3)

Громадянин України Б. вирішив продати розташовану у Київській області належну йому на праві власності земельну ділянку для ведення індивідуального садівництва разом із розміщеним на земельній ділянці будинком. Для цього він зробив оголошення у газеті, а також на своєму веб-сайті. На оголошення відкликнувся Д., громадянин Російської Федерації, який мав намір повернутись до України, оскільки його батько раніше жив у місті Києві. Б. та Д. шляхом електронного листування погодили умови договору купівлі-продажу земельної ділянки, в тому числі ціну та порядок розрахунків, а також домовились відносно дати укладення договору. Коли Б. та Д. звернулись за нотаріальним посвідченням договору, нотаріус відмовив їм, посилаючись на те, що іноземні громадяни не мають права набувати у власність земельні ділянки на території України, а також зазначив, що чинним законодавством України встановлено мораторій на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Дайте юридичну оцінку обставинам справи. Чи правомірно діяв нотаріус? Які обмеження встановлені чинним законодавством України щодо можливості іноземцями набувати у власність майно? Чи може мати громадянин Д. зазначену земельну ділянку на праві користування? Громадянин України Г., будучи власником двох квартир у центрі Києва, прийняв рішення передати одну з них в оренду, для чого звернувся до Приватного підприємства, яке відповідно до інформації, викладеної у рекламному оголошенні, надавало посередницькі послуги щодо здачі в оренду нерухомого майна. З Приватним підприємством Г. уклав договір, за яким Приватне підприємство прийняло на себе зобов’язання протягом одного місяця віднайти орендаря і передати йому у користування належну Г. квартиру. При укладенні договору Г. передав Приватному підприємству ключі від квартири. Після спливу одного місяця від моменту укладення договору Г. зателефонував до Приватного підприємства, однак по телефону йому повідомили, що в даний момент Приватне підприємство змінило своє місцезнаходження. Прийшовши до квартири, яку мав намір здавати в оренду, Г. помітив, що замок змінено і що його ключ від квартири вже не підходить. Сусіди повідомили, що власником цієї квартири тепер є іноземець з Великобританії С. Тоді Г. звернувся до суду з позовом до С. та Приватного підприємства про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні майном, а також відшкодування збитків та моральної шкоди. У запереченні проти позову С. зазначив, що є громадянином Великобританії і зараз проживає у Лондоні, ключ від квартири знаходиться у нього, а у відповідності з англійським правом власник ключа від будинку чи квартири вважається особою, яка володіє нерухомістю, а тому він є власником квартири. Вирішіть спір. Законодавство якої держави підлягає застосуванню? Що розуміється під нерухомим майном і за якими правилами здійснюється передача права власності на нерухоме майно за законодавством України? У 2005 р. громадянка України А., навчаючись на юридичному факультеті в Сорбонському університеті (Франція), познайомилась з громадянином Франції Ж. та поселилась у його квартирі. Після двох років спільного життя А. та Ж. роз’їхались. При цьому А. взяла з квартири Ж. картину, що висіла на стіні. В подальшому А. ще протягом двох років навчалась у Франції, після чого повернулась до України. У 2010 р. Ж. приїхав до України і почав вимагати від А., щоб вона віддала його картину, оскільки ця картина належала його батькам і є сімейною реліквією. Натомість А. зазначила, що трирічний строк набувальної давності, встановлений ст. 2279 Цивільного кодексу Франції, вже сплинув, а тому Ж. вже не має права вимагати від неї повернення цієї речі, оскільки на даний момент власником речі є вона. Вирішіть спір. Який строк набувальної давності передбачений законодавством України? Право якої держави підлягає застосуванню в даному випадку? 04 квітня 2003 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Солодка мить» та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями Державного підприємства "Medisan" Лікувально-санаторної відновлюючої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій "Сенетатя" було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу санаторію "Сенетатя" за з терміном дії на 25 років. Предмет цього договору згідно п. 1.1 становило зобов'язання орендодавця - ДП "Санаторій "Сенетатя" передати орендареві - ТОВ "Солодка мить" у строкове володіння та користування майно, що визначено у договорі, з наступним переходом права власності на таке майно від орендодавця до орендаря, а орендар зобов'язувався прийняти майно у строкове володіння та користування, а згодом і у власність, а також сплачувати орендодавцеві орендну плату. В подальшому Лікувально-санаторною відновлюючою Асоціацією Державної канцелярії Республіки Молдова та Державним підприємством "Medisan", що входить до складу Асоціації, було заявлено позов до Дочірнього підприємства "Санаторій "Сенетатя" державного підприємства "Medisan" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Солодка мить" про визнання недійсним договору оренди, що був укладений відповідачами, зобов'язання товариства звільнити орендоване приміщення та відшкодувати не отриманий прибуток, не чинити перешкод у користуванні майном, власником якого є позивач. На обґрунтування позову зазначено про те, що оспорюваний договір укладено без узгодження з власником майна, яким є державне підприємство "Medisan" Республіки Молдова. Договір укладено директором дочірнього підприємства "Сенетатя" з перевищенням встановлених статутом повноважень, з порушенням законодавства України про власність та про оренду. Вирішіть спір. Право якої держави підлягає застосуванню? Який обсяг прав має власник майна, яке знаходиться на території України? Чи може бути майно передано в оренду особою, яка не є власником майна? Іноземною компанією було направлено заяву до Києво-Святошинського БТІ для здійснення реєстрації договору купівлі-продажу квартири. До цієї заяви було долучено оригінал договору купівлі-продажу, нотаріально завірена копія цього договору, копія довіреності на представника компанії на проведення реєстрації, а також оригінал квитанції, який свідчить про здійснення оплати за проведення реєстрації договору купівлі-продажу. Відповідач своїм листом у проведенні реєстрації відмовив, посилаючись на те, що компанією не надано лист-погодження Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв Київської облдержадміністрації. Що в даному випадку підлягає реєстрації: договір купівлі-продажу чи право власності на квартиру? Чи є у БТІ підстави для відмови в реєстрації? В якому порядку здійснюється розміщення дипломатичних представництв, представництв міжнародних неурядових організацій та представництв іноземних організацій? Юридична особа, створена згідно із законодавством Російської Федерації, звернулась до суду в Україні, оскаржуючи постанову Кабінету Міністрів України від 05 травня 1995 року № 316, якою затверджено перелік розташованих та території Автономної Республіки Крим підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що належать до сфери управління міністерств та інших підвідомчих Кабінетові Міністрів України органів державної виконавчої влади. Свої вимоги юридична особа мотивувала тим, що вищевказана постанова Кабінету Міністрів України суперечить умовам статті 4 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року, якою передбачено, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на території Сторін Угоди (або відповідні долі участі в цих об'єктах) – санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів підприємств та організацій республіканського і колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони. Вирішіть спір. Згідно із французьким законодавством перехід права власності на товар від продавця до покупця відбувається з моменту досягнення сторонами згоди щодо купівлі-продажу. Для переходу права власності за правом України, Федеративної Республіки Німеччина, Російської Федерації необхідна передача речі. Враховуючи наведене, надайте відповіді на наступні питання, виходячи із наступних практичних ситуацій: 1) продавець, що знаходиться у Франції, уклав з покупцем, що знаходиться в Україні, договір купівлі-продажу рухомих речей. Договір укладено в Франції, утім речі покупцю не передано. Через деякий час товар був доставлений продавцем в Україну, де і був прийнятий покупцем. За правом якої держави буде вирішуватися питання припинення та набуття права власності сторонами договору за відсутності згоди між ними про право, яке підлягає застосуванню до вирішення названих питань права власності? Який факт у даній ситуації необхідно вважати за дію, яка стала підставою для виникнення права власності у покупця: договір купівлі-продажу, що укладений у Франції, чи дії щодо прийому-передачі речей між продавцем та покупцем в Україні? 2) продавець, що знаходиться в Україні, уклав з покупцем, що знаходиться в Франції, договір купівлі-продажу рухомих речей. Договір укладено в Україні, утім речі покупцю не передано. Через деякий час товар був доставлений продавцем у Францію, де і був прийнятий покупцем. За правом якої держави буде вирішуватися питання припинення та набуття права власності сторонами договору за відсутності згоди між ними про право, яке підлягає застосуванню до вирішення названих питань права власності? Який факт у даній ситуації необхідно вважати за дію, яка стала підставою для виникнення права власності у покупця: договір купівлі-продажу, що укладений в Україні, дії щодо прийому-передачі речей між продавцем та покупцем, факт перетину товаром кордону Франції? Відповідно до статті 10 Закону України «Про режим іноземного інвестування» компенсація і відшкодування збитків, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною та ефективною. Дайте тлумачення поняттю «швидка, адекватна та ефективна компенсація». Іноземна компанія, зареєстрована за законодавством Сирії, виступила засновником юридичної особи, створеної за законодавством України у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон». Статутний капітал ТОВ «Оріон» було сформовано у вільно конвертованій іноземній валюті, а саме у розмірі еквівалентному 101 мінімальній заробітній платі за законодавством України, що діяла на момент створення товариства. Через рік після створення на загальних зборах учасників ТОВ «Оріон» було прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом її ліквідації через відсутність прибутку. Коли представники ТОВ «Оріон» звернулись до банківської установи, в якій було відкрито рахунок, із заявою про повернення грошових коштів засновникові, внесених як вклад до статутного капіталу юридичної особи, їм було відмовлено на тій підставі, що іноземна інвестиція не була зареєстрована у встановленому законом порядку. Чи правомірна в даному випадку відмова банку? Які гарантії надаються іноземним інвесторам за законодавством України? Яке правове значення державної реєстрації іноземних інвестицій? Громадянин України Ф. виявив намір придбати частку у статутному капіталі іноземної компанії, створеної за законодавством Федеративної Республіки Німеччини, у громадянина ФРН К. Оформивши в місті Києві договір купівлі-продажу частки, Ф. звернувся до банківської установи, де у нього було відкрито рахунок, із заявою про перерахування коштів на рахунок К., відкритий у банківській установі ФРН. Банк відмовив Ф., посилаючись на те, що для такої операції необхідною є наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України. Здійсніть правову оцінку дій банку. Яку юридичну пораду можна дати в даному випадку громадянину Ф.? В яких випадках для інвестицій за кордон резидентам України потрібні дозволи (ліцензії)? ТОВ П. звернулось до суду з позовом до україно-німецького ЗАТ Г., обласної державної адміністрації та Фірми Н., зареєстрованої за законодавством ФРН, про визнання незаконними дій по реєстрації іноземної інвестиції, скасування реєстрації іноземної інвестиції, визнання інвестицій невнесеними, визнання недійсними інформаційних повідомлень. Судом було встановлено, що обласною державною адміністрацією зареєстровані іноземні інвестиції Фірми Н. у формі часткової участі в українсько-німецькому ЗАТ Г. як внесок до статутного фонду у вигляді поліграфічних і різальних машин та допоміжного обладнання, сировини допоміжних і виробничих матеріалів, іншого обладнання, послуг для виробництва і управління, програми навчання персоналу, реконструкції виробничих приміщень, оргтехніки, автотранспортних засобів. Вимоги позивача вмотивовані тими доводами, що позивач вважає незаконним внесення інвестицій до статутного капіталу ТОВ П. у вигляді майна цілісного майнового комплексу, оскільки на момент розгляду спору він оспорює законність набуття українсько-німецьким ЗАТ Г. майна колишнього державного підприємства та витребовує з незаконного володіння останнього майно цілісного майнового комплексу, яким, на думку позивача, ЗАТ Г. володіє незаконно. Вирішіть спір. ВАТ Б. (титульний забудовник) та Командитне товариство С., створене за законодавством Російської Федерації (інвестор), уклали інвестиційний контракт на будівництво багатоквартирного житлового будинку на території України, згідно зі статтею 2 якого предметом контракту сторони визначили: реалізацію інвестиційного проекту по будівництву багатоквартирного житлового будинку. На підставі вказаного контракту сторони передбачили, що титульний забудовник одержує 35 % від загальної площі квартир і площі нежилих приміщень, а інвестор одержує 65 % від загальної площі квартир і площі нежилих приміщень. Відповідно до контракту під внеском титульного забудовника сторони контракту визначили забезпечення реалізації інвестиційного проекту правовстановлюючими документами, технічною і проектною документацією, надання інвестору будівельного майданчика на момент початку реалізації контракту, а під внеском інвестора сторони контракту визначили повне і своєчасне фінансування за свій рахунок і за рахунок залучених коштів будівельно-монтажних і пускових робіт, а також інших заходів, пов'язаних з введенням в експлуатацію об'єкта будівництва - житлового будинку. Через два роки після укладення зазначеного контракту ВАТ Б. звернулось до господарського суду із позовом про визнання недійсним контракту на тій підставі, що такий контракт не був зареєстрований у МЗЕЗторг, а також недотримані вимоги законодавства. Вирішіть спір. Чи підлягають інвестиційні договори реєстрації? Які вимоги чинного законодавства мають бути дотримані при укладенні інвестиційних договорів? Зробіть порівняльний аналіз термінів «зовнішньоекономічна угода (договір)», «зовнішньоторговельна угода (договір)», «міжнародний комерційний (підприємницький) договір». Вкажіть на спільне і відмінне у їх значенні. Який з них є, на Вашу думку, найбільш прийнятним? Складіть письмово розгорнуте застереження у міжнародному комерційному договорі про обрання компетентного правопорядку та дайте відповіді на наступні запитання: 1) якими, на Вашу думку, чинниками мають керуватися сторони договору при обранні права, що має застосовуватися до їх договірних відносин? 2) чи обмежуються сторони у виборі компетентного правопорядку правом лише тих країн, до яких вони належать, і чи можуть вони обрати право третьої країни? 3) чи можуть сторони визначити право, що підлягає застосуванню до договору, вже після його укладення? 4) чи можуть сторони змінити раніше обраний правопорядок і, якщо так, чи матиме така зміна зворотну силу? 5) чи може компетентний правопорядок бути обраний лише щодо окремої частини договору і чи можуть різні частини договору регулюватися різним правом? Відповідь поясніть. 6) до яких аспектів договірних відносин застосовуватиметься право, обране контрагентами: порядок укладення договору, форма договору, дійсність договору, тлумачення договору, права та обов’язки сторін, виконання договору, забезпечення виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, передання вимоги та переведення боргу у зв’язку з договором, процесуальний порядок розгляду спорів за договором? Змоделюйте у схематичному відображенні найбільш оптимальний на Вашу думку правовий алгоритм (послідовність) визначення права, застосовуваного до договору. До фахівця з питань міжнародного приватного права д–ра Германа фон Шльосера звернувся директор українського товариства з обмеженою відповідальністю «Манускрипт» пан Сердешний за правовим висновком. ТОВ «Манускрипт» уклало із компанією «Bribery limited», що є юридичною особою за законодавством Республіки Кіпр, договір довірчого управління майном. Відповідний договір не містив жодної вказівки про застосовне право, проте у п. 7.8 договору зазначалося: «Усі правовідносини, пов’язані із цим Договором, у тому числі його укладенням, зміною, припиненням та дійсністю, а також ті, що виникають в процесі виконання цього Договору, але не врегульовані ним, регламентуються ex aequo et bono». Пана Сердешного цікавить, що означає наведений пункт договору і якими нормами мають керуватися сторони у своїх договірних відносинах, але він не бажає звертатися за роз’ясненням до свого контрагента, оскільки вважає, що це негативно відобразиться на діловій репутації ТОВ «Манускрипт». 1. Дати комплексний правовий висновок щодо поставлених питань. 2. Наскільки коректно сформульовані положення п. 7.8 договору між ТОВ «Манускрипт» та компанією «Bribery limited»? 3. Що означає регулювання договірних відносин «ex aequo et bono»? Чи є прийнятним така відсилка за українським законодавством, якщо так, то в яких межах? 4. Чи можна застосовувати до договору між ТОВ «Манускрипт» та компанією «Bribery limited» Принципи УНІДРУА? Якщо так, то в якому випадку і в яких межах? Завдання сформульовано як moot case (справа для учбового судового процесу). Республіки Корінфія та Аквілонія є вигаданими державами.

Учасники спору: 1) Компанія «Пентатлон» є юридичною особою, створеною за законодавством республіки Корінфія (приєдналася до Віденської конвенції без жодних застережень). Вона є всесвітньо відомим виробником мікропроцесорів. Кожна нова серія мікропроцесорів, що випускається Компанією «Пентатлон», відразу стає стандартом для усіх інших виробників мікропроцесорів. З моменту випуску у світ нової серії мікропроцесорів Компанії «Пентатлон» проходить не менше одного року, поки її конкуренти розробляють власні мікропроцесори аналогічні за своїми характеристиками до мікропроцесорів Компанії «Пентатлон». За цей рік усі персональні комп’ютери, які збираються із використанням нових мікропроцесорів, стають лідерами продаж і продаються за значно вищими цінами, ніж інші комп’ютери на ринку. Однак після появи мікропроцесорів від фірм–конкурентів, ціна на комп’ютери із мікропроцесорами Компанії «Пентатлон» зменшується до рівня середніх цін. 2) Компанія «Деллер» є юридичною особою, створеною за законодавством республіки Аквілонія (приєдналася до Віденської конвенції без жодних застережень). Вона є провідним виробником персональних комп’ютерів, продукція якого відома за свій високий технологічний рівень та урахування найновітніших досягнень комп’ютерної індустрії. Обставини справи: В січні 2004 року Компанія «Деллер» отримала від Компанії «Пентатлон» повідомлення про те, що остання розробила нову серію мікропроцесорів «Лекс». В повідомленні містилася пропозиція укласти ексклюзивний договір купівлі-продажу мікропроцесорів «Лекс», за яким Компанія «Пентатлон» зобов’язувалася продати Компанії «Деллер» десять партій мікропроцесорів «Лекс» по 1000 процесорів щомісяця (вартість одного процесора – 500 доларів США), а Компанія Деллер зобов’язувалася оплатити вартість кожної партії протягом п’яти календарних днів з моменту отримання товару, а також: а) розробити нову виробничу лінію для збирання персональних комп’ютерів із процесорами «Лекс», b) проводити маркетингову підтримку комп’ютерів з новим процесом «Лекс»; с) протягом п’яти років не розголошувати технологічну новизну процесору «Лекс». Відповідний договір був належним чином укладений 31 січня 2004 року. Компанія «Деллер» провела підготовчі роботи для переоснащення власних виробничих потужностей та залучила спеціалістів для раціоналізації процесу виробництва комп’ютерів із процесорами «Лекс», витративши на це 100 000 доларів США. Компанія «Пентатлон» протягом лютого 2004 року виробила необхідну кількість процесорів «Лекс» для поставки їх першої партії Компанії «Деллер» (за договором поставка першої партії повинна відбутися 01 березня 2004 року). Однак 29 лютого 2004 року у виробничих приміщеннях Компанії «Пентатлон» сталася сильна пожежа, внаслідок якої були знищені всі вироблені Компанією «Пентатлон» мікропроцесори, а також сильно пошкоджені засоби виробництва (подальша робота стане можливою лише у серпні 2004 року). Розслідування обставин пожежі, проведене компетентними органами, засвідчило, що вона сталася випадково. Водночас, в акті перевірки зазначалося, що виробничі приміщення Компанії «Пентатлон» не були обладнані сучасними засобами протипожежного захисту, які широко використовувалися іншими підприємствами в республіці Корінфія, хоча і не є обов’язковими у відповідності до чинних правил пожежної безпеки. Завчасне вжиття відповідних заходів могло б попередити настання пожежі. 1. Виробіть аргументовану стратегію захисту інтересів Компанії «Деллер» під час можливого арбітражного розгляду. 2. Виробіть аргументовану стратегію захисту інтересів Компанії «Пентатлон» під час можливого арбітражного розгляду. А., маючи намір взяти участь у конференції у Німеччині, придбав авіаквиток на рейс «Київ (Бориспіль) – Франкфурт на Майні; Франкфурт на Майні – Київ (Бориспіль)». Прибувши до аеропорту «Бориспіль», він здав багаж представникові авіакомпанії та отримав ідентифікаційну бирку. А. прибув до Франкфурту на Майні у час, вказаний у квитку. Проте, багажу свого не отримав. А. звернувся до представника авіакомпанії із заявою про затримку багажу. Представник авіакомпанії запевнив А. у тому, що швидше за все, багаж був помилково відправлений у інше місце і авіакомпанія виконає усі можливі дії щодо якнайшвидшого його розшуку та передачі А. В результаті А. отримав багаж на третій день з моменту прибуття до Німеччини, після завершення конференції. Повернувшись до Києва, він звернувся із позовом до авіакомпанії про відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 12 000 грн. та моральної шкоди у розмірі 55 000 грн., заподіяних порушенням договору перевезення. Наявність збитків А. пояснював тим, що у багажі були книжки, які він мав намір продати під час конференції, вартістю 12 000 грн. Моральна шкода обґрунтовувалася душевними стражданнями, яких зазнав А. в результаті неможливості продати книжки. Позовні вимоги ґрунтувалися на ч. 3 ст. 10 та ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Чи підлягають позовні вимоги задоволенню, якщо Україна та ФРН є учасницями Монрельської конвенції? В яких випадках відповідальність перевізника за знищення, втрату, пошкодження чи затримку багажу має необмежений характер за Монреальською конвенцією? Чи може перевізник звільнитися від відповідальності за знищення, утрату, пошкодження чи затримку багажу на підставі положень Монреальської конвенції? В. придбав авіаквиток на рейс «Київ (Бориспіль) – Амстердам (Шипхол)». Перебуваючи в літаку, В. постійно замовляв та вживав спиртні напої. Виходячи з літака у Амстердамі, В. не втримав рівновагу, впав з трапа літака, зламавши собі дві руки. Повернувшись до Києва через деякий час, В. подав позов до авіакомпанії про відшкодування шкоди, заподіяної тілесним ушкодженням під час повітряного перевезення у розмірі 100 000 СПЗ. Позовні вимоги ґрунтувалися на ч. 1 ст. 21 Монреальської конвенції. Чи підлягає позов задоволенню? Який порядок переведення СПЗ у національну валюту за Монреальською конвенцією? Китайська компанія М. уклала з авіакомпанією Х. договір повітряного вантажного перевезення партії мобільних телефонів з Пекіну до Києва. Одержувач вантажу (українська компанія Т.), прийнявши товар у аеропорту Бориспіль, з’ясувала, що значна частина товару була пошкоджена. Не знаючи як діяти далі, українська компанія звернулася за консультацією до юриста з такими питаннями: Який порядок надіслання претензії перевізникові у зв’язку із пошкодженням вантажу? Які наслідки того, що претензія не буде подана? Чи можна вимагати відшкодування моральної шкоди у випадку пошкодження вантажу? Чи може так статися, що перевізник буде звільнений від відповідальності? Одержувач за договором залізничного перевезення вантажу, на який поширюється дія ЦІМ, не отримав вантажу, хоча вже пройшло 14 днів від завершення строку доставки, встановленого за домовленістю сторін. Варіант: З моменту завершення строку поставки пройшло 32 дні. Які права виникають у одержувача вантажу у цьому випадку? Які межі відповідальності перевізника за ЦІМ у випадку прострочення доставки вантажу? Які межі відповідальності перевізника за ЦІМ у випадку втрати вантажу? Який порядок подання рекламацій до перевізника за ЦІМ? Під час перевезення пасажирів сполученням «Берлін – Київ» машиніст поїзда Укрзалізниці, під’їзджаючи до Фастова, вимушений був різко загальмувати, оскільки йому стало погано із серцем. В результаті двоє пасажирів (громадянин України та громадянин ФРН) отримали тілесні ушкодження. Обидва з них звернулися з позовами до Укрзалізниці про відшкодування збитків, заподіяних їм в результаті нещасного випадку під час перевезення. У судовому засіданні представник Укрзалізниці заперечив відповідальність Укрзалізниці, оскільки у настанні нещасного випадку не було її вини. (Перевезення, здійснювалося на підставі договорів, до яких застосовуються ЦІВ). Чи може Укрзалізниця бути звільненою від відповідальності у даному випадку? Які збитки можуть бути відшкодовані пасажирам у випадку поранення чи іншого завдання шкоди фізичному чи психічному стану пасажирів? З яким застереженням Україна приєдналася до КОТІФ? Якщо суд покладе відповідальність на Укрзалізницю, чи буде задоволений позов громадянина України, якщо він ґрунтується на ЦІВ? Які строки позовної давності, встановлені ЦІВ для вимог про відшкодування збитків у випадку травмувань пасажирів? Громадянин України М. придбав у перевізника, СП «Мандрівник», автобусний квиток для перевезення за маршрутом «Київ – Париж». Під час подорожі, на одній із зупинок М. вийшов із автобуса на 10 хв. Повернувшись, він помітив, що сумка, яку він залишив на своєму сидінні, є напівпорожньою. Відкривши її, він побачив, що з неї зникла відеокамера, годинник та сонцезахисні окуляри. Повернувшись до Києва після 14–денного перебування у Франції, М. звернувся із позовом до СП «Мандрівник» про відшкодування збитків, заподіяних втратою багажу. Чи розповсюджується на договір перевезення, укладений між М. та СП «Мандрівник», КАПП? Чи є речі, які були залишені на сидінні автобуса багажем? Чи можна покласти відповідальність за втрату речей М. на СП «Мандрівник» згідно із КАПП? Які межі відповідальності перевізника, встановлені КАПП за втрату чи пошкодження багажу? Які межі відповідальності перевізника, встановлені КАПП за втрату чи пошкодження особистих речей, які пасажир мав із собою? Який порядок за явлення претензій до перевізника за КАПП у випадку пошкодження чи втрати багажу? СП «Мандрівник» здійснювало перевезення пасажирів за маршрутом «Київ – Лондон» на автобусі, орендованому у СПД Романенка. На одному із поворотів водій автобусу не впорався з керуванням, внаслідок чого автобус в’їхав до кювету. В результаті пасажир Т. отримав тілесні ушкодження. Згодом він звернувся до СП «Мандрівник» із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної йому тілесними ушкодженнями під час перевезення. Представник СП «Мандрівник» у судовому засіданні позову не визнав, у зв’язку із тим, що водій не впорався із керуванням не зі своєї вини, а через несправність автобусу. За умовами договору оренди автобусу, укладеного між СП «Мандрівник» та СПД Романенком, останній мав забезпечити належний стан автобусу. Чи може СП «Мандрівник» бути звільнене від відповідальності у даному випадку (відповідно до КАПП)? Який строк позовної давності встановлений КАПП для вимог у зв’язку із смертю чи заподіянням шкоди здоров’ю пасажира? За договором міжнародного автомобільного вантажного перевезення, укладеного між відправником польською компанією Р. та перевізником українською компанією В. перевізник зобов’язувався перевезти товар (партію свинини) у автомобілі з кузовом типу «рефрижератор» з Польщі до України (м. Києва) та передати його там одержувачу. Однак, у момент передачі–приймання товару від перевізника до одержувача, представник одержувача встановив, що м'ясо зіпсоване і зателефонував юристу для з’ясування того, якими можуть бути його подальші дії. Яким міжнародним нормативно-правовим актом регулюється даний договір перевезення? Які дії повинен вчинити представник одержувача у даному випадку? Чи може перевізник звільнитися від відповідальності, якщо м’ясо зіпсувалося внаслідок того, що у дорозі перестав працювати рефрижератор? Який строк позовної давності встановлений КДПВ для вимог про відшкодування збитків у зв’язку із пошкодженням вантажу? Які межі відповідальності перевізника встановлені КДПВ у випадку пошкодження вантажу? За договором міжнародного автомобільного вантажного перевезення, укладеного між відправником польською компанією Д. та перевізником українською компанією Л. вантаж повинен бути доставлений одержувачу українській компанії Р. до м. Києва не пізніше 10 липня 2009 року. Однак Р. отримала вантаж лише 14 липня 2009 року. Прострочення доставки вантажу було викликано страйком польських митників. Після прийняття вантажу, одержувач звернувся за консультацією до юриста із питаннями: Чи повинен перевізник нести відповідальність за прострочення у доставці вантажу у даному випадку? У якому розмірі можна отримати відшкодування від перевізника у випадку прострочення у доставці вантажу? За яких умов можна отримати «спеціальні відсотки» від перевізника за прострочення у доставці вантажу, передбачені ст. 26 КДПВ? Як обраховуються відсотки, передбачені ст. 27 КДПВ? Українська компанія (продавець) та італійська компанія (покупець) уклали договір міжнародної купівлі-продажу товарів, при цьому в договорі сторони не обрали матеріальне право, яке застосовується до цього договору. Італійський покупець повинен був розраховуватись шляхом відкриття акредитива в італійському банку на користь продавця. Покупець вчасно відкрив акредитив і з його рахунку була вчасно списана та сума грошей, яка становила вартість придбаного товару, але з вини банка покупця ця сума грошей не була перерахована продавцю. Продавець подав позов до господарського суду в Україні про відшкодування збитків, завданих порушенням покупцем обов’язків за договором. Визначить матеріальне право, якої країни буде застосовуватись, та вирішіть спір. Українська компанія (продавець) та польська компанія (покупець) уклали договір міжнародної купівлі-продажу товарів, при цьому в договорі сторони передбачили, що оплата за товар буде здійснюватись на умовах безвідкличного акредитиву, який відкривається за дорученням покупця в банку Польщі. В день відкриття акредитиву його сума була списана банком з рахунку покупця, але при цьому не надійшла на поточний рахунок продавця і не була повернута покупцю. Згодом було встановлено, що зазначена сума знаходилась на рахунку банка. У відповідності до арбітражного застереження, продавець звернувся в МКАС при ТПП України до покупця з позовом про сплату суми платежу за товар. На засіданні МКАС представник покупця зазначив, що свої зобов’язання по оплаті покупець виконав. Чи згодні Ви з твердження покупця? Хто є належним відповідачем по даній справі? Чи має право МКАС залучити в якості відповідача банк, що не виконав акредитивне доручення? Переказний вексель був виданий в США з вказівкою, що платник по векселю в Україні. По формі і реквізитам зазначений вексель відповідав законодавству США, але не відповідав вексельному законодавству України. Платник (українська юридична особа) відмовив акцептувати (платити) вексель з настанням строку платежу, посилаючись на відсутність у векселі необхідних реквізитів, які мають своїм наслідком його недійсність. Чи правомірні дії української юридичної особи (платника)? 1. У 2006 р. громадянин України – А. опублікував в Україні свій роман, який мав великий успіх. Інший громадянин України – С. переклав роман А. на ряд іноземних мов і опублікував його в ряді зарубіжних країн (США, Великобританії, Німеччини) без згоди А та без виплати винагороди. Дізнавшись про закордонні публікації, А звернувся до відповідних закордонних видавництв з вимогою припинення несанкціонованого випуску його роману. У своїх відповідях зарубіжні видавництва відзначили, що, навіть якщо громадянин А дійсно є автором твору, його авторське право не діє за кордоном, оскільки саме громадянин С. є власником авторських прав на роман на території відповідних країн як особа, що вперше випустила його у світ на іноземній території. Як А. може захистити свої порушені авторські права? Де та за яких умов будуть розглянуті його позовні вимоги? Які міжнародні угоди укладені між Україною і зазначеними державами з питань захисту авторських прав і чи поширюються вони на дану ситуацію? На концерті відомим українським виконавцем Д. у 2008 році було виконано ряд пісень зарубіжного співака на музику іноземного композитора. Концерт транслювався у прямому ефірі телекомпанією «А - ТВ», яка отримала дозвіл на трансляцію у продюсера виконавця Д – громадянина М. Протягом місяця запис концерту також транслювався телеканалами «Б-ТВ» та «С-ТВ». Запис концерту також був розміщений у мережі Інтернет на сайті каналу «С-ТВ». Випадково про виконання пісні українським виконавцем та про її трансляцію дізнався зарубіжний композитор, який заявив до українського суду позов про порушення авторських прав телекомпанією «С-ТВ». Оцініть ситуацію з точки зору чинного законодавства України та міжнародних договорів України? Чи існують процесуальні підстави для пред’явлення позову до українського суду? Норми якого законодавства повинен застосувати суд для вирішення цієї справи? Які міжнародні угоди можуть бути використані судом? Хто буде відповідачем за даним позовом телекомпанія «С-ТВ», «А-ТВ», український виконавець, продюсер виконавця? Вирішіть справу. Громадянин України А під час перебування у туристичній поїздці в США придбав компакт-диск з ліцензійною версією комп’ютерної програми. А. встановив комп’ютерну програму на домашній комп’ютер та, будучи програмістом, змінив її інтерфейс з метою кращого функціонування. У подальшому громадянин А. також встановив комп’ютерну програму на робочому комп’ютері та використовував її при виконанні службових завдань у процесі трудової діяльності в компанії «Оріон». Через три місяці представниками компанії – виробника програмного забезпечення на території України був поданий позов до господарського суду про порушення авторських прав компанією «Оріон» та відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням програмного забезпечення. У відзиві на позов компанія «Оріон» зазначила, що не несе відповідальність за дії своїх працівників, які були вчинені під час відпустки. Крім того, громадянин А. законно придбав комп’ютерну програму та при її інсталяції на робочому комп’ютері погодився з умовами ліцензійного договору, текст якого висвітлювався на екрані при інсталяції прогарами, а тому набув прав інтелектуальної власності на програму. Як охороняються права іноземних виробників на території України? Якими міжнародними договорами встановлена правова охорона компютерних програм? Які права на комп’ютерну програму, передбачені національним законодавством України? Хто буде відповідачем за даним позовом громадянин А чи компанія «Оріон»? Вирішіть справу. У 2005 році перекладач українського видавництва «Райдуга» Денисенко на підставі трудового завдання роботодавця переклав фантастичне оповідання маловідомого польського автора під назвою «Добрі наміри». На Батьківщині автора публікація залишилася непоміченою, а представники українського видавництва виявили цікавість у перекладі цього твору на українську мову та його виданні. Більше того, внаслідок цікавого сюжету оповідання та його яскравого та майстерного перекладу українським перекладачем, оповідання стало користуватися великою популярністю і добре продавалося. Згодом оповідання було перекладено з української на російську та англійські мови та надруковано у Російській Федерації та Великій Британії. В Україні оповідання виходило під псевдонімом, а в інших країнах - під справжнім іменем автора. У 2008 році по мотивам оповідання Одеська кіностудія зняла науково-фантастичний фільм. Чи порушені права польського автора? У кого виникло право першого видання твору? Хто має право на переклад твору? Чи можливе опублікування в Україні твору іноземного автора під псевдонімом? Чи буде підлягати охороні оповідання польського автора у Великій Британії та Російській Федерації? У 1957 році міланським видавництвом Фелтрінеллі на італійській мові було вперше опубліковано відомий роман знаменитого російського письменника Б. Пастернака «Доктор Живаго». Оскільки на батьківщині автора – у Радянському Союзі панувала думка про те, що роман носить явно антирадянський характер і його публікація з ідеологічних мотивів була неможливою, автор вирішив самостійно перекласти його та опублікувати в Італії, країні, яка входить до Бернського союзу. Після цього переклади роману публікувалися також в інших державах – учасницях Бернського союзу (більш ніж на 20 мовах). Права видавництва Фелтрінеллі, яке вперше опублікувало роман, після цього неодноразово визнавались у ході судового розгляду у ряді держав. Яка країна буде виступати в якості «країни походження» твору у даному випадку? Чи буде надаватися конвенційна правова охорона роману «Доктор Живаго» і якщо буде, то на підставі яких положень? Чи підпадають під охорону на підставі положень Бернської конвенції твори радянських авторів, опубліковані до приєднання до Бернської конвенції? Чи підлягає конвенційній правовій охороні авторський переклад твору у тих випадках, коли сам оригінал твору не користується охороною у країнах – учасницях Бернської конвенції? У липні 2004 р. до Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України звернувся із заявкою на винахід, а також подав заяву про конвенційний пріоритет патентний повірений Костенко, який діяв від імені та в інтересах інкорпорованої у Сполучених Штатах Америки корпорації «Chemical Reseach Products Inc» (надалі – корпорація). 8 лютого на заявлений винахід було видано патент. Протягом тривалого часу (з березня 2006 року по червень 2008 року) володілець патенту не учиняв жодних дій по використанню запатентованого ним винаходу. Хоча вчасно та в повному обсязі весь час сплачував річний збір за підтримання його у силі. 10 серпня 2008 р. до Вищого господарського суду України звернулося з позовною заявою про надання дозволу на використання запатентованого Корпорацією винаходу на умовах невиключної ліцензії, зареєстроване у Російській Федерації товариство «Внешторгсервис» (надалі – товариство). В обґрунтуванні своїх позовних вимог Товариство посилалось на те, що Корпорація запатентувала свій винахід на території Україна лише з метою загальмувати розвиток виробництва товарів, що виготовляються з використанням її винаходу та з метою створити таким чином найбільш вигідні умови для власного імпорту. Товариство відмічало також, що його співробітниками було винайдено, апробовано та запатентовано аналогічний винахід ще у 2002 році, але Товариство не встигло подати заявку на одержання патенту в Україні. Крім того, Товариство у своїй позовній заяві вказувало на те, що бездіяльність Корпорації щодо невикористання свого винаходу носить умисних характер і підпадає під дію ст. 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності та ст. 13 Цивільного кодексу України. Представник Корпорації у судовому засіданні позовні вимоги заперечував повністю, посилаючись на їх невідповідність чинному законодавству України. 1. Чи обґрунтовані вимоги Позивача? Як має бути вирішено спів між сторонами? 2. Якими нормативно-правовими актами регулюється питання видачі примусової ліцензії? 3. Чи повинна особа, на ім’я якої в даній країні було видано патент використовувати винахід у цій країні , і чи не відміняється патент у даній країні зі спливом певного строку його невикористання? Яке це питання вирішує Паризька конвенція про охорону промислової власності? 4. Чи має право патентовласник ввозити на територію країни видачі патенту з метою продажу товари, виготовлені з використанням запатентованого винаходу і чи не втрачає він внаслідок цього право на патент? 5. Які умови видачі примусової ліцензії на використання запатентованого винаходу встановлені Паризькою конвенцією з охорони промислової власності? 6. Чи може бути патентовласник взагалі позбавлений своїх прав на винахід внаслідок його тривалого невикористання? Якщо так, то за яких умов? 7. Чи може національне законодавство містити більш суворі заходи боротьби із зловживаннями патентовласників, ніж ті, що передбачені Паризькою конвенцією з охорони промислової власності?